У 1992 році Васильєв знову зустрівся з Морозовим, а в 1993 році Морозов привів клавішника Миколу Ростовського.Так утворився кістяк майбутнього "Спліну". У 1994 році за допомогою сесійних музикантів був записаний альбом "Пыльная быль". Як написано на вкладці до альбому, він записувався "у студії одного з театрів, по ночах, в атмосфері найсуворішої таємності". "Пыльная быль" за кілька місяців розійшовся в Пітері на аудіокасетах тиражем у 10 тисяч екземплярів, у тому числі завдяки радіо "Катюша", на якому часто крутили принесений музикантами запис. Незабаром після запису "Пыльной были", навесні 1994 року, до групи приєднався гітарист Стас Березовський, з яким хлопці познайомилися на вечірці, присвяченій завершенню запису "Пыльной были", а трохи пізніше - барабанщик Микола Лисов.Ймовірно, саме день цієї вечірки і вважається офіційною датою народження "Спліну" - 27 травня 1994 року.
Перший свій клубний концерт Сплін відіграв у клубі "Засада". З осені 1994 року по весну 1995 група грала концерти по пітерських клубах і посилено репетирувала. Приблизно через рік, у1995-ому, тиражем у 2000 екземплярів була записана демо-версія другого альбому групи - "Коллекционер оружия", що істотно відрізнявся по звучанню від "Пыльной были" - звук стала більш насиченим, в основному за рахунок чудової гітари Стаса Березовського, різноманітних фольклорних клавішних примочок Миколи Ростоцького і, зрозуміло, вокалу Олександра Васильєва, котрий набув ні з чим не порівняний відтінок. У цей же час закінчилася Сашкова економічно-театральна кар'єра - він не з'явився здавати чергову сесію через запис "Коллекционера". Узявши із собою двадцять касет з альбомом, музиканти поїхали в Москву, де роздали їх разом із прес-релізами декільком записуючим компаніям. У результаті "Сплін" підписав контракт із "SNC" на випуск двох CD, що дозволило їм випустити на початку 1996 року "Коллекционера" і почати роботу над записом наступного альбому. Одночасно група почала активно виступати вже не тільки в Пітері, але й у Москві - у таких клубах як Tabula Rasa, Ермитаж, R-Club, а також і на великих площадках - і відразу ж придбала в столиці відданих шанувальників. У тому ж році "Сплін" виступив на фестивалі "Покоління" з піснею "Рыба без трусов", одержавши спеціальний приз від радіо "Максимум", що (разом з радіо "Ракурс") відіграє з тих пір не останню роль у долі групи. Першим радіо-синглом альбому стала пісня "Рыба без трусов", пізніше в ротацію потрапила "Любовь идёт по проводам". "Сплін" почав активно співпрацювати з Театром "ДДТ", приймаючи участь у всіх організованих ним фестивалях - "Наповнимо небо добротою" (1996 рік) - де як приз група одержала свої гітари, "Пісні кінця століття" (1997 рік). Велике значення в долі групи зіграв Борис Гребєнщиков, який не раз називав "Сплін" єдиною молодою командою, що сподобалася йому за останні роки.
Третій альбом групи "Фонарь под глазом" вийшов на фірмі SNC records у квітні 1997 року. На відміну від "Коллекционера оружия", альбом містив уже не тільки казкові ліричні композиції - "Я не хочу домой" і "Прирожденный убийца". Влітку 1997 року "Сплін" взяв участь у другому "Максидромы". У тому ж році компанією Sound Product був перевиданий альбом "Пыльная быль". У 1997 році в "Спліну" уперше з'явився менеджер (до цього організаційними питаннями займався в основному сам Васильєв) - Олександр Пономарьов, що був менеджером "Наутілуса", виявився не при справах після розпаду (чи розвалу?) групи. До цього з групою вів тривалі переговори Дмитро Гройсман (менеджер "Чайфа"), але Васильєв зрештою відмовився від запропонованих умов. Пономарьов почав возити групу не тільки в Москву, але і по країні - в Єкатеринбург, Одесу й інші міста, де концерти "Спліну" мали великий успіх. У групи з'явилися відеокліпи на пісню "Моя любов" (з "Фонаря"), а пізніше на нові сингли -"Orbit без сахара" і"Выхода нет". Визначеним досягненням "Спліну" можна вважати великий сольний концерт у столичних Лужниках 14 лютого 1998 року, де вони зібрали практично повний зал.
На початку квітня 1998 року вийшов "Гранатовый альбом". Хоча всі пісні, що ввійшли в нього, до цього вже не раз виконувалися на концертах, після виходу альбому з новою силою розгорілися дискусії про еволюцію музики групи. "Казкові" речі цього разу практично цілком відсутні в альбомі, звільнивши місце "життєвим" композиціям - "Катись, колесо", "Выхода нет" і ін. Крім того, в альбомі спостерігається сильний вплив на Сашину музу психоделіків ("Мария и Хуана", "Люся Сидит Дома" і інші), що теж послужило предметом суперечок.
На концерті в ДК Меридіан 20 вересня 1998 року група уперше відіграла з новим барабанщиком - Сергієм Наветним, що грав до того в багатьох пітерських командах. Крім того, до складу "Спліну" був офіційно включений флейтист Ян Ніколенко, що розпустив заради цього свою групу "Едіпів Комплекс" . Фактично Ян грав із групою майже на всіх концертах ще з осені 1997 року. На початку 1999 року групу залишив клавішник Микола Ростовський: утомлений від нескінченних гастролей, він вирішив присвятити себе тихому сімейному життю. "Сплін" весь рік нескінченно гастролював, доїхавши до найвіддаленіших окраїн Росії, а у вересні відвідав Нью-Йорк, де група дала клубний концерт.
У жовтні 1999 року вийшов п'ятий альбом групи "Альтависта". Дівчатка, що очікували чергових "Орбитов б/с" були розчаровані - нічого подібного там немає. Це дорослий альбом зрілої групи. Улюбленої групи.
"Пыльная быль" 1994 1997
"Коллекционер оружия" 1996
"Фонарь под глазом" 1997
"Гранатовый альбом" 1998
"Альтависта" 1999
"Альтавіста Live!" 2000
"Зн@менатель-Сборник Песен Для Радио" 2000
"25 кадр" 2001
Спасибі за підтримку!!!