Dark Elven
Дивний світ
Вечоріло, свято закінчується. Люди - гості покидають кімнату. Вітер, вирвавшись із-зовні через відчинені двері, овіював мене і всіх хто залишався і відразу зникав, як і зникало тут усе; люди виходячи одночасно зникали для нас, але моє місце зараз тут. Знання це прийшло для мене відразу, час зникнути для цього залу мені ще не настав. Гаряча суміш лилась мені у горло, гучна музика надривала вуха, але я все-ще сидів тут, бо тут і було моє місце.
Хтось підходить до мене, він хоче говорити зі мною, але я його мови не знаю, не хочу знати… Він зникає, свято помирає, але агонія його виявляється довгою, немислимо довгою.
Чи знають в цьому світі рок-н-ролл, мусять знати, бо… бо без нього немає життя, чому я його не чую? Хтось до мене знову підходить, це дівчина… хоче зі мною потанцювати. Ну що ж, нехай… я танцюю, тіло моє неіснуюче рухається в такт дивної музики… свято вмирає… зникає і те, що мене з ним зв'язує, дозволяючи мені покинути його, зникнути з нього. Ноги мої неіснуючі несуть мене геть і свята - трупа. Дівчина іде за мною, тільки вирватися зі свята цього їй не вдасться, вона є його частиною, покинувши його вона зникне… втечу тільки я. Із-зовні неіснуючого світу теж свята, вони теж живуть для того, щоб померти і знову відродитись…
Всі ви тут помрете, відродитесь, втечу тільки я…
Ще одне свято, ось і рок, і рол, і рок, але він мені вже не потрібен, цей світ уже не має наді мною влади, я іду геть, там мене чекають, там я бажаний… я іду до того, до чого я себе сам добровільно прив'язав своїми існуючими руками.
Хмари наступають, вони заберуть мене із собою, знищать цей святковий світ, але він всеодно відновиться, омиється грозою із цих же хмар і стане ще святковішим…
Хмари насуваються, але вони не виконують своєї природної функції, вони забирають мене, я зникаю… Дівчина дивиться на те місце, а тільки що був я… На жаль, взяти тебе я не можу, ти приречена жити тут вічно, помираючи і відроджуючись, втікаю тільки я, і ні, я не повернусь. Ілюзорне моє тіло зникло, я зник… а світ залишився, він буде жити вічно, моя у ньому присутність на ньому не відіб'ється.
З хмар линув дощ, омиваючи та оновлюючи світ у якому мене немає…
Назад