Slider
Кава з коньяком
"Я надіюсь, ми залишимось друзями" - промовив я, не надіючись на відповідь - заплакане личко до якого зверталися мої уста давало все зрозуміти без слів. Але відповідь все-таки прозвучала - "Так, ми вже давно друзі. Прощай.." - тихо і чітко вимовила вона, глянула на мене очима, які ще блищали від сліз - я сухо поцілував її в лоб - вона обернулася і пішла сходами вгору. Додому. Назавжди.
Я посварився з тією, про яку, прокидаючись, думав протягом майже цілого року - посварився саме тому, що думав. Пам'ятаю, якось на вечірці - одній з тих безглуздих п'яних вакханалій, котрі спонтанно (а може й заплановано) виникали останнього літа, я сидів у м'якому фотелі, слухав музику і поволі цмулив пиво з дволітрової баклаги - вона підійшла до мене, поклала руку на пляшку і заявила, що мені вже досить - не довго думаючи (тобто взагалі не думаючи), мої вуста послали її доволі далеко - вона мовчки вийшла з кімнати. Аж коли одночасно скінчилась касета і пиво в баклазі, я вирішив її пошукати. Вона сиділа у сусідній кімнаті і тихо плакала - саме тоді я зарікся коли-небудь пити в компанії дівчат - так можна пити лише самому або в компанії хороших друзів. Я цілував її мокре від сліз лице - за деякий час вона почала відповідати - але це був кінець. Розв'язка, згадана на початку даного витвору хворобливої уяви, наступила за тиждень. По-моєму, це надало полегшення нам обом - хоча говорять, що вона досі не може мене забути - ми вітаємось при випадкових зустрічах, говоримо на відсторонені теми і здається, обоє в цей момент згадуємо те, що було - хоча, хто зна - може, я сьогодні просто перепив кави з коньяком???
P.S. Автор визнає, що в даного твору є певні риси автобіографічності, але не більше. Всі імена та події є вигаданими, будь-які співпадіння з реальними особами і фактами є чистою випадковістю.
Назад