Dark Elven


Ще одне питання для відповіді

     Кров, кров… Я іду вулицею, а нею течуть кров'яні ріки. Вони стікають у каналізацію. Від них на вулиці залишаються багряні калюжі, злипається волосся, липнуть пальці, солодко-солоно стає губам. Це падає із небес, воно чистить вулиці, а будинки горять, з них вискакують різні гуманоїди, больбаються в крові, підводяться і біжать далі, потім, може, ще звідкись вискочать, якщо знайдуть звідки…
     Я йду вперед. Вперед? Іду? Ноги місять червоне багно, а так… Проте моє єство переповнює гордість за це багно, бо таки в ньому винен я. Винен я? Чи гордий? Ні, швидше мені гидко, та чи признаватись? Це має сенс, то чи потрібне воно? Чи ні?
     Звідки береться кров? Питання без сенсу, коли без додатку: на тротуарі. "З хмар", скаже хтось, "З неба", відповість інший, "все це містифікація", крикну я. Може це й не кров. А так…тільки…кров?
     В крові відобразилось небо, воно теж червоне, то чи відобразилось воно, чи й завжди там було? Може небо шукає там ту частину себе, яку виплакало… "яка різниця" подумав мій чобіт, розбризкуючи калюжу.
     Будівлі розвалились, вони впали в море, море сягає моїх колін, воно липке і далі липне до рук, і далі лине з небес. Воно займає собою все, розглягаючись довкіл видно лише його, видно одне й те саме, дивитись довкіл не має сенсу. Дивитись довкіл немає сенсу. Немає сенсу. СЕНСУ НЕМАЄ.
     З моря крові випірнає вона. Вона не має рота, щоб не порушувати тиші, тиші, як і має бути в домовині. В світі. В реальності. Зате вона має лук, який і натягує. Вона нічого не каже, не скаже, говорить лише стріла, стріла свистить. А так - навіщо стрілі свистіти? Все одно проб'є груди, там і буде. Не свистіти. О, якраз пробила. І витікає кров… Хто ще хотів спитати звідки вона?
Назад