***
Твій Порт-Саїд
чи де ти там тепер?
І твій араб,
Який іще не вмер
Як наша невмируща Україна...
В якій хмари - із заходу на схід...
...і, як пір’їна, - журавлиний слід...
...і, як руїна, - пісня журавлина...
Твій Порт-Саїд -
ти що забула там?
Базарів золотих дешевий хлам,
Пустелі, віслюки і ісламісти...
Але на пальцях - золото старе,
Але араб
колись таки помре.
І Порт-Саїд - не Київ -
але місто.
І врешті, я
пишу тобі листа.
Історія повчальна і проста.
Поширена в моїх щемких широтах.
І лист летить, злетівши із руки,
І з ним летять на південь ластівки,
І хто тепер залишиться на дроті?
Не збудеться. Верблюди, як слони.
Надія шестиденної війни
На сьомий день
погибла безнадійно.
Я тут хворію. Просто сміх і гріх.
Араб, мабуть,
живіший всіх живих,
Купаючись між хвиль еміграційних.
Оце і вся історія про нас.
Проскакує арабські числа час,
Частуючи кого і чим попало.
А ти пиши. Летять твої листи
І дивляться на дурнів з висоти
Тих,
що повиїжджали
й полишались.
***
До моря вийду. Чорна піна.
Дельфіна чорна голова.
А за плечима - Україна.
І - далі нікуди - Москва.
У груди - мусульманський вітер
В халаті портових димів.
Не кілька слів,
А кілька літер
Сказати пошепки зумів.
І тішився, немов дитина,
Всі десять років і книжок...
Та і кому сказав?
Дельфіну,
Що викинувся на пісок.
Експромт
Живу. Вагань нема - по краплині
З грудей вичавлюю раба.
Відтак - з рукописів по крапці...
Яка нестерпна боротьба!
Ну звідки ця страшна потреба?
Хриплю і корчусь все життя.
Раба вичавлюю із себе,
Щоб розгорнутися як стяг.
І це уже мені вдається,
Уже вичавлюється раб!
Крізь хмари чистий промінь рветься,
Зникає із небес мара,
З боліт злітають білі чаплі,
Зникають білі плями з мап...
Нарешті - вичавив!
До краплі!
Живу.
Як вичавлений раб.
***
Хай буде. Без імені.
І хай святиться
Ім’я, що не знаю. Мета, яку теж.
Рука, як скелет
невідомої птиці.
Обличчя, більше від чорних одеж.
Ми п’ємо вино. Ми не варті розмови.
Розмова не варта ні нас, ні вина.
Каштани, немов капелани при змові,
Тоді, як весна
тоді, як війна.
Він чорну краватку на горлі поправить,
Він пальці підніме, як вії важкі.
Захоче - для слова. Захоче - для кави.
Захоче - для того, що пальці такі.
Подивимось в очі. Розійдемось, може.
Під шатра? Під ватри? Під варти хрестів?
І що з того має,
і що з того може
Той, хто усе має, крім смерті і слів?
| |